Я - європеєць

         Сьогодні Україна веде активний пошук власного місця у європейських інтеграційних процесах. Ми спостерігаємо за надзвичайно важкою політичною ситуацією в країні і не маємо права не розуміти буденних процесів. Кожен день, останнім часом, готує виклик українцю.  Це перш за все – випробовування на силу волі та міцність українства, на мужність та самопожертву, на можливість жити чи існувати...

         Кожна нація в сучасних умовах змушена обирати свій зовнішньополітичний вектор. Моїй нації цей вибір дався нелегко: сотні людей відстоювали його ціною власного життя, багато з них його поклали на вівтар свободи. Чи потрібні такі жертви? Чи не краще продовжувати нидіти в пострадянському просторі і чекати, що хтось за нас прийме важливі рішення, хтось навчить нас бути єдиним народом, хтось забезпечить світле майбутня нашим дітям?  Цей хтось має народитися в кожному з нас. І зараз процес переродження нації відбувається не тільки в кабінетах та міністерствах, а, на жаль, на полі бою...

         Я, як і більшість українців, обираю курс на європейське співтовариство. У цьому випадку ми маємо можливість вільно активізувати взаємообмін між українською та західноєвропейською культурами. Ми можемо самостійно будувати Україну як сучасну державу. І найголовніше - ми маємо право вибору.

         Однак ми змушені враховувати ті негативні фактори, які неминуче діятимуть в процесі зближення України з ЄС. Серед них можна назвати: неспроможність нести фінансовий тягар внесків до Євросоюзу, зростання конкуренції з боку країн-членів ЄС  і збільшення відкритості національної економіки. Цей процес супроводжуватиметься ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств з негативними соціальними наслідками. Однак переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати та ризики. Потрібно чітко розуміти, що євроінтеграція - це не запорука розкішного життя вже сьогодні, це можливість збудувати нову країну, це лише відчинені двері в майбутнє - а чи зможемо ми скористатися цим, залежить від кожного.

         Відсутність в самого населення України розуміння конкурентоспроможності чи неконкурентоспроможності  в поєднанні з відсутністю стратегії її формування створює ризик залишитись на задвірках Європи (як загальноєвропейська житниця, склад, транзитна територія, сховище відходів, місце розташування важких виробництв тощо).  

         Ми змушені розуміти, що членство в ЄС можливе лише за досягнення не тільки певного рівня доходів на душу населення, а й істотного підвищення рівня економіки та її компаній у світовому товаристві.                    

         Всім зрозуміло, що в нас існує небезпека збереження нинішнього відставання від рівня розвитку провідних країн Європи. Це мусить викликати занепокоєння і чіткі дії у керівництва країни. Першою і основною задачею є формулювання переліку заходів і відповіді на низку запитань: де ми, що ми, у чому ми, як ми та що має зробити держава, щоб сформувати політику конкурентоспроможності українського в цілому. Для цього перш за все потрібна якісна освіта та наука.

         Також для нашої країни, де ще, на жаль, існує світоглядний та цивілізаційний розлам, має існувати чітка національна ідея, яка б змогла, як бій Кличка, зібрати біля телевізора більшість та сформувати єдність, мобілізувати творчість широких народних мас. Ця ідея має бути доступною для всіх верств населення. Власність на неї має належати безпосередньо українцям.

         Отже, якщо ми бажаємо мати справді європейську країну, то ми мусимо її збудувати як вагомий політичний інструмент. І наша євроінтеграція має бути елегантно доповнена національною ідеєю . Ця політика не має нічого непосильного для нас.   Виконавши ці прості вимоги, кожен з нас з гордістю зможе сказати: " Я - європеєць ".