Демчук Софія

Горобці-дурники

В той рік була холодна зима. Снігу намело багатенько на радість усій дітворі. Одне шкода, птахам не до радості – їсти зовсім нічого, та й на гілці довго не насидишся, бо морозець лютує. Якось двоє горобців, літаючи в пошуках їжі, угледіли на селянському дворі під возом пшеничне зерно. Гуртом кинулися до нього, випереджаючи один одного. Врешті розпочалася суперечка, хто ж зернятко з’їсть.

- Це моє зернятко, я перший його побачив, - промовив сіруватий горобець.

- Ні, моє, бо я старший за тебе, - вигукував собі інший горобець. - А давай зернятко дістанеться найрозумнішому з нас.

- Я і є найрозумніший, бо моя вага більша, бо я маю міцні крильця і за одну хвилину я можу проковтнути 60 таких зернят.                     

- Неправда! Я найрозумніший, бо я найпрудкіший. За одну хвилину я можу зробити 80 сальто в польоті, а ще винести скоринку хліба перед самим носом у ненажерливого кота. Тож зернинка моя по заслузі.

- Ще чого? Це про мене кажуть, що я маю гострий розум, бо цвірінькаю так гарно, що мені заздрить навіть соловейко.

- Ні, друже, я найрозумніший, бо у мене такий міцний дзьобик, що сам дятел іноді просить мене допомогти йому в роботі.

       Суперечка не вгавала і поступово переросла у бійку. Пір’ячко летіло на всі боки, так скубалися горобці-розумники. А доки вони з’ясовували, хто найрозумніший, з сусіднього сараю вибігла маленька мишка, побачила зернятко, схопила міцненько – і в дірку.

         А горобці-мудреці б’ються і досі.

Демчук Софія

                     Бровкова варта

Безтурботним добре жить…

У малому квітнику наш Бровко спокійно спить.

Раптом, звідки не візьмись,

вигляда зі шпарки миш.

Пробігала повз Бровка ,  думка спала їй така:

- Що це тут за дивина, - посміхнулася вона. -

Якщо сторожа нема, то поласую тут я.

Шкодниця сміливо йшла,

бо вже добре зна Бровка:

як засне, то хоч стріляй,  всі запаси викрадай!

Ось хвилина-дві минає - мишка щоки набиває.

Тут гостинців гать гати, вже не раз біжить сюди.

Як наїлася добренько,  ще з собою взяла жменьку.

Склала лапки догори  та й побігла до нори.

А лінивий наш Бровко, навіть вус не дує,

Кістку  смокче із борщу - так майно вартує.

Все спокійно він дріма і не знає, що дарма…